У нас із нею лінії одні -
Ті лінії, що в’ються на долонях.
Чому ж вони так дорогі мені,
Чому тоді від них я у полоні?
Думки у нас із нею теж одні,
І мріями їх доля поєднала.
Чому ж вони так дорогі мені,
Чому мені завжди її замало?
Вуста у нас із нею теж одні
Тоді, коли злилися в поцілунку.
Чому ж вони так дорогі мені,
Чому від них немає порятунку?
У нас із нею все одне на двох.
З таким коханням і життя замало.
І скласти пазли так міг тільки Бог.
Так скласти, щоб ніщо не роз'єднало.
Немає коментарів:
Дописати коментар