ЛІТОПИСЦЮ НЕСТОРУ

Не стирається пам'ять

століттями й навіть віками,

Бо завжди її свято

народ наш в душі береже.

На скрижалях історії,

мов придорожній той камінь,

В вічність вказує шлях

і від лиха й нещасть стереже.

………………………………………………………………………

Ти повідав нам здавна

про Щека, Хорива і Кия,

Й про сестру їхню Либідь,

що Київ для нас зачали.

Ти лишив нам навічно

засторогу сувору від «змія»-

Горезвісної похоті Ігоря

більшої ще данини.

Легендарної Ольги-княгині

хвилює нас образ,

Що помстилась за мужа,

не стерпівши болю образ.

Гордовита й нескорена,

жінко-слов'янко,

В наших душах

вогонь твого серця не згас!

Розповів ти й про школи

за часів Володимира-князя,

Що - хоч сам неписьменний -

та дбав про науку й книжки.

Його велич діянь

зрозумів і продовжив Ярослав,

князь премудрий,

на довгі століття й віки...

.......................................................................................

Я пишу ці рядки

і подяку безмірну складаю

Чернецеві-аскету,

що у спадок для нас передав

Мудрість знань

і бажання примножити в краю

Покоління людські,

їх зберігши від горя й заграв.

Літописцю величний!

Живе твоє слово!

Не зітерлося й ім'я твоє у віках!

Розрослось і пагіння

на ґрунтах паперових

У виданнях прозових

й поетичних томах!

Естафету твою

в свої руки взяли

І учені, й студенти

й прості вчителі.

То ж не згасне зоря

твоїх помислів-дум

В Україні новій

в падолистовий шум.

 

Наталя НЕСТЕРенко