понеділок, 31 січня 2022 р.
суботу, 29 січня 2022 р.
СУМАСШЕДШАЯ ЛЮБОВЬ - Владислава Вдовиченко
ТОБОЮ ЖИВУ - Игорь Голубятников
СЛУЧАЙНАЯ ВСТРЕЧА. Поёт Игорь Голоубятников
Нам с Вами случай встретиться помог.
Не удивляйтесь ни словам, ни взгляду.
Вы разрешите, я напротив сяду,
Вблизи улыбки Вашей и тревог.
Вы так прекрасны, что печалью Вашей
Охвачен я, не ведая того.
И разговор для нас не так уж важен,
Важней желанье продолжать его,
Важней желанье продолжать его.
А. Дементьев
Лунная соната. В современной обработке.
Під оду Вічної Любові Бетховена 5 віршів про кохання - для вас...
* Ти вчора поїхав, ти ж тільки поїхав учора, а вже мені будень диктує дощі та й дощі. І де ж мені взяти для дум зрівноважені чола, для смутків сутулих — непродощимі плащі? Вмовляю себе, що тиждень — це так небагато. Ну, що таке тиждень? Були й не такі тижні. При згадці про тебе я гріюсь, немов при багатті. Дощі зарядили, такі затяжні-затяжні. Дороги розмиті, і чується крик журавлиний. І ніч проминула, і сон не приніс забуття. Тепер я не можу без тебе пробути й хвилини. А якось жила ж я усе попереднє життя!
* Я посміхнусь тобі крізь сльози – їдь! Бо профіль вітру вранішнього строгий. Твій корабель у гавані стоїть, Готовий до дороги. А берег знов пустельній і нічий. А чорна буря розпустила крила. Але я сонце вишила вночі На цих вітрилах. Ти, може, не повернешся назад, Далекий голос так співає тужно! Твоя любов – як дзвін старих балад – Гірка і відчайдушна. З твоїх стихій немає вороття. Моря шумлять, і холодно на світі. Таких, як ти, чекають все життя Заради миті. Весняний вітер зустрічей і втеч! Покинеш дім. Любитимеш чужинку. Ти з тих, котрі цілують спершу меч, А потім – жінку...
* Мій милий, мандрівнику гордий! В яких ти блукаєш краях? Вітрами далеких фіордів листівка пропахла твоя. Зеленою вогкістю молу, вугільним пилом портів... Пройшла зачароване коло печаток і штемпелів. На марках - то біла мева, то в сяйві древніх корон- якась молода королева, якийсь допотопний король. Далекого рейсу прикмети... Як довго листівка йде! Я завжди вгадую де ти. Ніколи не знаю – де... Лиш хвилі гора за горою, Надходить ніч грозова... І може, я стану вдовою... А може, я вже вдова! Листівка пече мені руки. Листівка нічого не зна. Крізь тисячі миль розлуки до мене ішла вона... Така безтурботна й легенька! Страшна в безтурботності цій... А наша донька маленька малює квітку на ній.
* ЛЮБОВ НАНСЕНА Я кохаю Вас, Єво, Не виходьтe за мене заміж, Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені. Я Вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч. Добре зважте на все, і вранці скажете: ні. Світла мрія про Вас співає мені, як сирена. Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю. Розумію, це щастя. Але щастя — воно не для мене. Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю. Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду. Корабель попливе, я не вдержу його в берегах, «Фрам» — це значить «Вперед». Ви залишитесь, Єво, позаду. Бо до серця підступить вічний пошук у вічних снігах. Тиждень буде все добре. Цілуватиму Ваше обличчя. Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть. Будем дуже щасливі... Але потім воно покличе. Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть? Ви не будете плакать? Не поставите душу на якір? Не зіткнуться в мені два начала — Ви і воно? Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий. Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно. Ваші теплі долоні і мої відморожені руки.., Як вуста одірву від такої сумної руки? Чи зуміємо жити — від розлуки і знов до розлуки? А якщо доведеться чекати мене роки? «Фрам» застряне в льодах... А якщо не вернуся я звідти? Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?! Ви, така молода! Ви, що любите сонце і квіти!.. — Я люблю Тебе, Нансен! І чекатиму все життя. Все, що є найсвятіше, в мені називається — Нансен. Хай співав сирена, вона перед нами в боргах. Я сама розіб'ю об «Фрамові» груди шампанське, як покличе Тебе вічний пошук у вічних снігах. Моя Пісне Пісень! Вічний саде мій без листопаду! Ти відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія. Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду. «Фрам» — це значить «Вперед». А на обрії буду я.
* А Гриць іде, задумався уголос: – За ці літа де я не побував! Був на Пиляві і на Жовтих Водах, під Корсунем і Збаражем був теж. Которий рік, а я усе в походах. А ти все ждеш, біднесенька, все ждеш. А я все жду. Та не така й біднесенька. Не думай, Грицю, справді не така. Бо я чекаю не кого, а месника. Я ж лицаря чекаю, козака. Давно копита відгучали, уже пропав за ними й слід. Уже дівчата докучали: чого чекаєш стільки літ? Ти бач, яке життя настало. Чекай, літа свої спини. Та й будеш дівка-перестарок, як він повернеться з війни. А я піснями біль тамую. Увечері, бувало, сидимо, – задумаюсь, затихну, засумую. Пряду печаль… Співається само: "Повій, вітре буйнесенький, звідкіль тебе прошу. Розвій, вітре, мою тугу, що на серці ношу!" А вечір довгий, хуртовина струже. Дівчата гомонять про те, про се. В розмові я, сказати б, то не дуже. А в пісні можу виспівати все. Співалося. А ті все не вертались, що засвіт встали в похід з полуночі. Слова самі на голос навертались, як сльози навертаються на очі. …Мартин Пушкар додому відпустив свій полк Полтавський в п'ятдесятім році, щоб кожен собі добре погостив, але щоб так – із шаблею при боці. Часи були непевні, лиховісні. Як хмари в небі, купчилась війна. А це кохання почалося з пісні. Могло урватись тільки, як струна. Любились ми, не крилися. У мене душа, було, піснями аж бринить. У цій любові щось було священне, таке, чого не можна осквернить. #Ліна_Костенко #ЛінаКостенко #Ліна #Костенко
пʼятницю, 28 січня 2022 р.
Фильм "ВРЕМЯ" 2020!ФАНТАСТИКА, БОЕВИК,ТРИЛЛЕР
Драматический триллер Эндрю Никкола с Джастином Тимберлейком (Уилл Салас) «Время» переносит нас в фантастическое (но вовсе не невероятное: мир фильма тщательно продуман) будущее, когда главной ценностью людей станет время. Если люди научаться аккумулировать то время, которое они раньше транжирили, казалось бы, должны наступить благодатные деньки? Но нет, отвечает Эндрю Никкол, потому что хранить это время придется в специальных банковских системах, а, когда речь заходит о банковских системах, становится ясно, что социальное неравенство будет расти: кто-то будет умирать во «временных гетто», кто-то накопит такие запасы времени, что сможет жить почти вечно! Так – на грани смерти ежедневно, поскольку каждый день уходит на то, чтоб заработать время жизни на завтра, и живет главный герой фильма "Время" Уилл со своей матерью Рейчел (Оливия Уайльд). В этом жестоком мире процветают и грабители-«Часовщики», и всевидящие службы «Стража Времени»: бедняки не должны жить дольше, чем представители элиты! Но в результате столкновения с шайкой Часовшиков, Уиллу достается царский подарок: более ста лет жизни, которыми можно поделиться с мамой и друзьями. Сам Уилл решает проникнуть в ту зону города, где миллионеры исчисляют срок своей жизни тысячами лет. Смотрите фантастический триллер «Время»: попробуйте прожить чуть больше полутора часов во вселенной этой картины! Но не забывайте, что потраченное на просмотр время в той вселенной можно было бы обменять на дополнительные минуты жизни.
"Belle", В. Харчишин, О. Пономарьов, Фагот. "Зірки в опері", 1+1
Біль, заповзає в душу темним змієм Я, з ним змиритися мушу та не вмію Як, забути очі що пронизують мене І стан дівочий наче диво неземне Її краса у мить затьмарює думки Я б все віддав, щоб доторкнутись до руки Так! Я б все віддав, щоб цілувати ті вуста Але приреченням моїм є самота Чи вартий хтось її любити взагалі О Есмеральдо, ти найкраща на землі! Біль, застилає небо пеленою І, закриває всесвіт мій стіною Мрій, ріка несе мене в країну небуття Яким нестриманим буває почуття О небеса! У чому дух мій завинив? Циганки образ все єство заполонив Так, оця краса не наче квітів аромат Я став рабом її спокусливих принад А тіло - одержиме пристрастю - горить О Есмеральдо, чи мій бог цей гріх простить? Біль, мов ножем думки про щастя крає І, знову серце в грудях завмирає Як почую кроки, майже невагомі, я І наче грім у скронях прозвучить ім'я У всіх жінках на світі бачу я одну Та одягає страх сорочку крижану Ні, цю згубну мрію я нікому не віддам І височіє наді мною Нотр Дамм Пробач, що не дотримав слова, Флер де Ліс Для Есмеральди, я букет лілей приніс. У всіх жінках на світі бачу я одну І як мені забути, вроду неземну? Ні, цю згубну мрію я нікому не віддам І височіє наді мною Нотр Дамм Вона танцює, мов метелик у садах А я повторюю ім'я, Есмеральда, ЕСМЕРАЛЬДА!
Тина Кароль и Олег Гаврилюк. ДУША
Идут часы за часом час,за годом год считая, Неумолимо время в нас о том напоминает, Душа чиста, как лист бела, где стерты жизнью буквы, Вся суть сгорела в ней до тла, остались лишь скорлупки Душа, что же ты молчишь, или ты грустишь, Потеряв мечту простую, Нить не соединить, не найти слова, Не понять любовь земную. Идут часы за годом год, за веком век сверяя, На перепутье трех дорог я жизнь свою читаю, Пытаюсь я восстановить все те слова, что были, Обрывки их соединить, создать мечту из пыли. Душа, что же ты молчишь, или ты грустишь, Потеряв мечту простую, Нить не соединить, не найти слова, Не понять любовь земную. Из рук листок календаря холодный вырвет ветер, Куда теперь отправлюсь я, кто сможет мне ответить? А дождь косой бьет по щекам, и ветер завывает, Назад отрезан путь, а там, что там - никто не знает! Душа, что же ты молчишь, или ты грустишь, Потеряв мечту простую, Нить не соединить, не найти слова, Не понять любовь земную.
Тина Кароль и Олег Гаврилюк - Душа
четвер, 27 січня 2022 р.
середу, 26 січня 2022 р.
вівторок, 25 січня 2022 р.
суботу, 22 січня 2022 р.
Зеленский на открытии вантового моста в Запорожье
22 января в Запорожье открыли верховую часть вантового моста. 166-метровый вантовый мост является самым высоким в Украине. На церемонию открытия приехал президент Владимир Зеленский, который назвал мост монументом единства. После поздравительной речи он подошёл к запорожцам, чтобы в День Соборности Украины образовать живую цепь с левого берега на Хортицу. Затем по мосту проехала спецтехника, а чуть позже запустили движение автотранспорта
пʼятницю, 21 січня 2022 р.
Ірина Рубець - Ніхто у цей світ
Ніхто у цей світ не приходив «великим». Нам всім безіменний даровано вдих. І ось - відчайдушно приймаючи виклик, душа приземляється в тіло «малих». І люди маленькі блукають по світі (нам за́вжди здається, що кожен із них повинен зробитися більшим хотіти, а ще неодмінно найбільшим зі всіх!) А люди маленькі живуть і не знають, що можна шукати захмарних висот, чи бути тривожним (чи зболеним навіть), чи жити в рутині буденних турбот… І очі у них, переважно, щасливі, і дивно настільки - ну звідки вони черпають це вміння - радіти щосили усьому простому!( немов дикуни) Здається, вони (майже босі і голі і геть не обтяжені надлишком знань) у межах простої квартири – на волі, правдивішій всяких свобод, як не глянь. І поки ці люди - маленькі, так часто (допоки вони не запрагнуть рости) їм якось відомо про істинне щастя, напевно що більше ніж нам з висоти. Здається, вони - співрозмірні зі світом… (і знають найбільшу з його таємниць!) Ми їх називаємо трепетно – діти. Ми й самі прибули такими колись. Ніхто у цей світ не приходить наосліп. Свідомо приходить усяка душа. Приймаючи виклик – іде до дорослих. І вчить їх не меншитись в розмір гроша.
Ірина Рубець - А хто ця людина
А хто ця людина, що дивиться так прискіпливо на тебе щоразу, як погляд лише звести? Що в неї на думці? що в серці у неї викликом? І очі відводить враз, як відводиш ти. Ти знаєш її чи може ось так - лиш поглядом підхоплюєш часом погляд в її очах? Чого в ній найбільше – радості, суму, подиву? Ти в неї вселяєш віру чи може страх? Можливо вона недолюблена чи ображена тобою і вічно шукає твоїх очей, щоб ти полюбив і в неї змінилось враження і врешті в тобі відчула міцне плече. Про що вона мріє? Як їй живеться-водиться? Куди вона ходить кожного дня і чи туди вона ходить, де їй насправді хочеться? Наскільки вона щаслива, туди йдучи? Якби ти її очима впіймав стороннього, когось, хто її не знає – як знаєш ти, якби ти не знав ні біль, ні її історію - якої вона здалася би висоти? Бо хто ця людина? Чим тобі їй зарадати? Бувало часами – всипав ти їй сповна! Говорять - в житті важливо таких не зрадити. То хто ж та людина в дзеркалі – хто вона?
Ірина Рубець - Закрита людина
Закрите вікно відчиняєш руками. І банку закритої кави також - полегкістю пальців. І звично, роками долаєш бар’єри таких огорож. Закриті можливості – силою волі собі відмикаєш. Це – мужнього знак. І тільки «закриту» людину – ніколи шляхом форсувань не відкрити ніяк. Вона захищається муром і звіром, обоє вони непробудно глухі, сліпі і німі до чужої довіри і ревно пильнують тягар зі страхів. Ти можеш її (безперечно) зламати, а можеш і власне чоло розсікти! Таранячи стіну і звіра на варті ти можеш стіною і сам обрости… А гірше за все – із невидимим муром не впоратись боєм із видимих сил! Його не пробити, не взяти паркуром! Людина – це щось з неосяжних мірил… Якщо ж ти запасся душевної сили, терпіння зростив найсолодшим з плодів - людину, неначе - небесне світило, як зірку, як сонце відкриєш тоді!
Ірина Рубець - Повір у когось
Зроби таке маленьке диво – повір у когось на землі! Повір предивно і правдиво! Життя вгамовує жалі образи, болю і гордині і навіть ненависті теж. І лиш зневіра у людині її розтоптує без меж. Зроби це диво, бо ж людині шалено, треба аби хтось (хоча б один, хоча б єдиний!) всесильно вірив, щоб збулось її бажання, світла мрія… Людині треба, аби хтось у неї паростки посіяв своєї віри… Абрикос, і вишня, яблуня і слива терплять всю зиму лиш тому, бо знають - сонце свято вірить у них кожнісіньку весну! Повір так сильно, ніби бачив, ( бо ти в майбутнє мандрував!) що мрія ця набула значень і змісту для всесвітніх справ! І говори щодня невпинно, (і то ж не просто говори) а з чистим запалом дитинним: «Ти можеш, рухайся, твори!» Як мама кріпить силу сина, що робить перший кволий крок, як кріпить пружна павутина надійне плетиво з ниток, як пір’я кріпить крила птиці в її польотах! Ніби ти є тим, хто вірив в небилиці, а потім змінював світи! Як сонце кріпить віру сливі і сонній в вулику бджолі… Зроби таке велике диво – повір у когось на землі!
Ірина Рубець - Обійми мене
Обійми мене сильно-сильно! (аби жоден чужий не вдерся) Щоб тепло від твоїх обіймів дотягнулось до мого серця… Обійми мене так, неначе обіймаєш мене востаннє і навпомацки, мов незрячий, закарбовуєш все напам'ять. Обійми, боячись зламати, так бентежно, неначе квітку… Так, немов обіймає мати немовля, що прийшло до світу. Так, немов обіймає батько до вінця ведучи царівну! Щоб обійми такі у згадках були трепетні і наївні.. І солодкі, як спілі сливи, і нехай би тобі здалося, ніби жив дотепер мотивом, щоб вдихнути моє волосся… Обійми мене ніжно-ніжно - аби я відчувала волю дременути від тебе спішно! (та обрала – таки з тобою…) І якщо ти далеко звідси, але прагнеш до мене дуже – обійми мене через відстань, а по тому – її подужай. А по тому прийди і просто обійми, не злякавши кроком… Я вплітаю в своє волосся твою силу на довгі роки.
Обійми мене, обійми...
В пісні "Обійми" (2013) гурту "Океан Ельзи"звучать слова «Коли настане день, закінчиться війна». Хто міг подумати в 2013 році, що в нас буде війна…І зараз ці слова дуже хочеться промовляти не зі знаком запитання, а в ствердній формі. Дякуючи нашим захисникам, ми маємо можливість обіймати рідних і коханих, хай їх Бог оберігає, а крила янголів- охоронців надійно обіймають і захищають від ворога!!! Працівники бібліотеки-філіалу №7 Полтавської міської ЦБС створили фотопрезентацію «Обійми мене, обійми…», присвячену захисникам.
THE HARDKISS - Обійми (OST «Обійми мене») (official video)
Я скучила за цим поглядом Хлоп’ячим, нестримним, палким Гарячим, солодким поглядом Виноградним Я скучила за цими кроками Коридорами слів Словами добрими, добрими Обійми - гарячі Слова - холодне золото Нам краще мовчати Обійми - гарячі Чому ж без них так холодно В твоїх очах себе шукати і не бачити Я розплела усі загадки Розбила залізні замки Аби тільки ти зумів мене Розпізнати Мої думки, мої забавки Так низько мої руки Нам не вистачало практики Обійми - гарячі Слова - холодне золото Нам краще мовчати Обійми - гарячі Чому ж без них так холодно В твоїх очах себе шукати і не бачити Обійми - гарячі Нам краще мовчати Обійми - гарячі Чому ж без них так холодно В твоїх очах себе шукати і не бачити...
Океан Ельзи - Обійми
Коли настане день, Закінчиться війна, Там загубив себе, Побачив аж до дна Обійми мене, обійми мене, обійми Так лагідно і не пускай, Обійми мене, обійми мене, обійми Твоя весна прийде нехай. І от моя душа складає зброю вниз, Невже таки вона Так хоче теплих слів? Обійми мене, обійми мене, обійми Так лагідно і не пускай, Обійми мене, обійми мене, обійми Твоя весна прийде нехай.
Somewhen comes the day, And war will be over, Where I've lost myself, Seen it all to the bottom. Hug me, hug me, hug me So tenderly and never let go, hug me, hug me, hug me Let your spring come. And finally my soul puts down her armour, Is that real, does she want to feel warm tears again? Hug me, hug me, hug me So tenderly and never let go, hug me, hug me, hug me Let your spring come.
четвер, 6 січня 2022 р.
понеділок, 3 січня 2022 р.
Не продаю душу! Кароль вмазала: відмовилась від РФ. Це Вам не Лорак, Тін...
Співачка Тіна Кароль в інтерв'ю "КП в Україні" зізналася, що рішення відмовитися від гастролей у Росії ухвалила у 2014 і свою позицію не змінює. Хоча, за словами артистки, телефон розривався від пропозицій. При цьому давати моральну оцінку колегам, які відвідують країну-сусіда з концертами та повертаються додому, не хоче.
неділю, 2 січня 2022 р.
Бінарний урок з історії рідного краю та української літератури у Новогуп...
До 80-річчя від дня народження Івана Даниловича Низового-Великорода – українського поета-шістдесятника, прозаїка, публіциста, журналіста, просвітянина, громадського діяча.
"Та й докажем, що ми, браття, козацького роду..." - відкритий бінарний урок з історії рідного краю та української літератури у Новогупалівському навчально-виховному комплексі для вчителів РМО. Авторська розробка вчителя-методиста Нестеренко Наталії Володимирівни.
Щиросердно дякую учням 8 класу за підготовку і участь у проведенні уроку: Дюрковій Катерині, Смаглюку Сергію, Миколаюку Ярославу, Ковальовій Марині, Плохому Микиті, Одінцову Максиму, Яцькову Данилу.
А також велике спасибі запрошеним гостям - родині учасника запорізького і київського Майдану під час революції Гідності Святослава Щербини, його дружині Переяславі та сину Орію - за патріотичні виступи, суголосні темі уроку.
Завдячую колезі Плаховій Тетяні Павлівні за музично-пісенне оформлення уроку та оператору Олегові Баланюку, який зафільмував прекрасні миті творчої співпраці вчителя і учнів.
Місце проведення - кабінет народознавства. 2017 рік.