Я ще не Ваша, й Ви іще не мій.
Я п’ю вино, а Ви — звичайну воду.
Ми як сапери, що в облозі мін
шукають вдвох спасенного проходу.
Штурмує скроні божевільний шум...
Один невірний рух — й наступні зайві!..
Я так за нас боюсь! Тому прошу:
Ви не зважайте, що в бенкетній залі
ми не самі, й, хоча вже ледь трима
хтось келих свій, та хтось зіркий, нівроку!..
Трьома словами — вічними трьома! —
спиніть мене, убік не дайте й кроку
ступити... відвернутися від Вас —
щоб від невідворотності сховатись!..
Спиніть хоча б очима й хоч не враз —
в німих та зрілих слів ще вища вартість!..
І ось вже мить, якій ні сон, ні міф —
найкращі в світі! — не складуть заміни...
Тепер я Ваша, і тепер Ви мій...
І хай позаду вибухають міни!..
НАТАЛІЯ МАТЮХ
Немає коментарів:
Дописати коментар