13 січня, Україна зустрічає за давньою народною традицією Старий Новий рік. Православна церква 13 січня вшановує пам'ять Преподобної Меланії, а 14 січня – день святого Василя Великого. Та впродовж віків збереглася народна календарна обрядодія: МАЛАНКИ та ВАСИЛЯ. У кожному регіоні України це свято має свої особливості.
Зазвичай Вечір перед Новим роком називають «щедрим» або «багатим», бо Пилипівський піст вже минув, і господині готували багато смачного – ковбаси, вареники, голубці, млинці та інші смаколики.
В цей вечір щедрували. За щедрівки платили грошима або харчами, які було прийнято віддавати на церкву або як плату музикам.
Вважається, що цей звичай започаткували римляни, у яких день преподобної Меланії традиційно завершував рік, а день святого Василя починав новий. В народній уяві ці образи перетворилися у стійку пару, прив’язану до реальних історичних постатей (князя Володимира Великого та його матері Малуші). А в обрядових текстах можна знайти відголоски правових норм та деяких деталей побуту Х століття.
Святкування Старого Нового року супроводжується традиційними обрядами з переодяганням ряджених, щедрівками та посіванням.
Напередодні Василя святкується свято Маланки, одне із найбільш веселих та колоритних. Традиційно, дівчата маланкували - переважно біля вікон, а ряджені просилися до хати. Проте заходити можна було тільки з дозволу господарів. Змерзла Коза починала тупотіти і проситися до хати, а коли заходила, намагалася буцнути присутніх руками. Цю обрядодію супроводжували співом, наприклад як у нас на Запорожжі:
« Меланка ходила, Василька водила:
Василечку, татку, пустіть мене в хатку…» – в цьому закладався сакральний зміст: Новий рік просився до Старого.
Під кінець пісні Коза завжди «помирала». Це символізувало закінчення родючості та зимову «смерть» рослинності. Проте важливим був момент «оживляння»: щоб привести Козу до тями, її треба було розсмішити, чим і займалися усі присутні. Завжди спочатку виконувалися величальні пісні на честь усіх членів родини, а тоді пісні про Маланку. Дівчина, переодягнена в Маланку, при цьому активно пританцьовувала та імітувала рухи, які описувались у пісні.
Всі щедрівки – радісні та оптимістичні, зазвичай з усілякими побажаннями. Найчастіше бажають благополуччя та багатства. Це зумовлено як самим характером занять українців-землеробів, так і тим, що Василь здавна вважався покровителем землеробства та міг допомогти з гарним врожаєм.
Зранку 14 січня чоловіки та хлопчики ходять від хати до хати і посівають. Вони обов’язково відвідують родичів та хрещених, бажають їм здоров’я і благополуччя та засівають хату зерном – за звичай пшеницею та житом. Обряд розпочинався з пісні, як от на Запорожжі:
А в пОлі, полІ сам Господь ходив...
Діва МаріЯ їсти носилА...
Їсти носилА, Бога просилА:
«Ой БожЕ, БожЕ, уродИ, БожЕ
Жито, пшеницЮ, всяку пашницЮ.
Сію, вію, посіваю
З новим роком поздоровляю та з новим щастям.
При цьому привітання та побажання були адресовані всій сім’ї та її членам окремо – батькам, дітям, господарю та господині, парубкам і дівчатам.
Сьогодні далеко не всі пам’ятають про первісне ритуальне значення цих обрядів, а просто віддають данину цій давній традиції.
/З публікації Людмили Брацило/
Немає коментарів:
Дописати коментар