А что будет завтра?
— А завтра, уже в сентябре,
Проснёмся с тобой, будет воздух прозрачен и чист,
И астры зажгутся под утро у нас во дворе,
И с ветки вспорхнёт пожелтевший берёзовый лист.
— А что будет с летом?
— А лето на время уйдёт,
И спрячется там, где синеет полоскою лес,
Среди облетевших осин незаметно уснёт,
Да много у лета таинственных, сказочных мест…
— А что будет с солнцем?
— А солнце нам будет светить,
Но только не так, как светило весенней порой,
Его в непогоде почти невозможно найти,
Оно притаится за тучами, как за горой…
— А что будет с нами?
— Останемся вместе с дождём.
Он струями нежно коснётся рябиновых бус.
В мелодии капель печальные нотки найдём
И будем мы слушать вдвоём нескончаемый блюз.
— А что будет с миром?
О нём расскажи мне ещё.
Всё будет как прежде… Оставим рассказ до утра.
Давай-ка, мы лучше укроемся старым плащём
И август проводим… Прощаться настала пора.
..............~*~..................
Светлана Долгова
пʼятницю, 31 серпня 2018 р.
середу, 29 серпня 2018 р.
суботу, 25 серпня 2018 р.
пʼятницю, 24 серпня 2018 р.
середу, 22 серпня 2018 р.
понеділок, 20 серпня 2018 р.
Я пишаюсь, що я — українка,
що козацького степу дочка!
Я — з країв,
де порогами дзвінко
Бігла вдалеч могутня ріка.
Це ж сюди — за пороги —
втікали,
Волі й правди шукали одвіч.
Луг Великий і Хортиця
всіх тут приймали,
Прихистивши впродовж
трьох сторіч.
Все тут дихало вільно
й відкрито,
І Дніпро на порогах ревів,
Пробивався крізь скелі
сердито,
В Чорномор’я степами летів.
І поріг тут був Вільний,
й Вільнянка —
степовичка, Славути сестра,
Тому й край наш —
Вільнянським,
несхитним —
Вся громада лиш так нарекла.
… Й хоч нема
ні січей, ні порогів,
й коні вже не басують в узді,
Я все ж чую —
нуртує у крові
Вітровій наших вільних степів.
Це ж від них набираюся сили,
Це ж від них набираюсь снаги.
Я люблю тебе, краю мій милий,
Запорізький мій край дорогий!
НАТАЛЯ НЕСТЕРЕНКО
що козацького степу дочка!
Я — з країв,
де порогами дзвінко
Бігла вдалеч могутня ріка.
Це ж сюди — за пороги —
втікали,
Волі й правди шукали одвіч.
Луг Великий і Хортиця
всіх тут приймали,
Прихистивши впродовж
трьох сторіч.
Все тут дихало вільно
й відкрито,
І Дніпро на порогах ревів,
Пробивався крізь скелі
сердито,
В Чорномор’я степами летів.
І поріг тут був Вільний,
й Вільнянка —
степовичка, Славути сестра,
Тому й край наш —
Вільнянським,
несхитним —
Вся громада лиш так нарекла.
… Й хоч нема
ні січей, ні порогів,
й коні вже не басують в узді,
Я все ж чую —
нуртує у крові
Вітровій наших вільних степів.
Це ж від них набираюся сили,
Це ж від них набираюсь снаги.
Я люблю тебе, краю мій милий,
Запорізький мій край дорогий!
НАТАЛЯ НЕСТЕРЕНКО
Підписатися на:
Дописи (Atom)