Я пишаюсь, що я — українка,
що козацького степу дочка!
Я — з країв,
де порогами дзвінко
Бігла вдалеч могутня ріка.
Це ж сюди — за пороги —
втікали,
Волі й правди шукали одвіч.
Луг Великий і Хортиця
всіх тут приймали,
Прихистивши впродовж
трьох сторіч.
Все тут дихало вільно
й відкрито,
І Дніпро на порогах ревів,
Пробивався крізь скелі
сердито,
В Чорномор’я степами летів.
І поріг тут був Вільний,
й Вільнянка —
степовичка, Славути сестра,
Тому й край наш —
Вільнянським,
несхитним —
Вся громада лиш так нарекла.
… Й хоч нема
ні січей, ні порогів,
й коні вже не басують в узді,
Я все ж чую —
нуртує у крові
Вітровій наших вільних степів.
Це ж від них набираюся сили,
Це ж від них набираюсь снаги.
Я люблю тебе, краю мій милий,
Запорізький мій край дорогий!

НАТАЛЯ НЕСТЕРЕНКО