ПОЛИНЯТКО МАМИНЕ
І. Квітка росте на камені
Вогником золотим.
Спи, полинятко мамине,
Чубчиком в ніч світи:
Он як ясніє зоряно,
Срібний, немов полин...
Ти ж, полиновий кореню,
Справжній козацький син.
R: І ти ще позаздриш мені, мій степ:
Дивися, як син мій росте!
ІІ. Виростеш ти нескореним,
Мужність і сила – без меж:
Ти ж, полиновий корене,
В землю свою ростеш.
Наші шляхи неторені,
Доля судила одне:
Коренем – в землю зоряну,
Крилами – в небо земне.
R: І ти ще позаздриш мені, мій степ:
Дивися, як син мій росте!
ІІІ. Квітка росте на камені
Вічним сонцем степів.
Всі ми в дитинстві мамині,
Але не стримать синів.
Вітру не приневолити:
Лине в височину...
Крила у тебе, орле мій,
Кольору полину.
R: І степ таки, мабуть, позаздрив мені:
Де син мій? – лиш слід в полині.
Немає коментарів:
Дописати коментар