"УКРАЇНА КОЗАЦЬКА" ВАЛЕНТИНА СЕВЕРИНЮКА - ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ У ВІРШАХ"

                                                                                     

 Валентин Северинюк

 

11 вересня 2016 р. 

Друзі! Запрошую до перегляду відео презентації книги "Україна козацька" в Запорізькій обласній науковій бібліотеці, що відбулася 20 травня 2016 р. 

Були цікаві і хороші люди - бібліографи, редактори, історики, філологи, учителі шкіл, письменники, представники козацьких організацій.Сердечно вдячний усім!

 

ВІДЕОРЕПОРТАЖ ПРЕЗЕНТАЦІЇ КНИГИ: https://www.facebook.com/severyniuk/videos/204424729976003 

Валентин Северинюк

10 березня 2017 р.  ·

Друзі і колеги! Не для самореклами розміщую цю РЕЦЕНЗІЮ проф. А. СОКУЛЬСЬКОГО, а для тих, кого дух нашої історії надихає на нелегку, але добру справу. 

                                                                               Арнольд Сокульський,

                                                                               доктор історичних наук,

                                                                               старший науковий співробітник

                                                                               Національного Заповідника «Хортиця»

                                                                                                                       (м. Запоріжжя)

                               УКРАЇНА КОЗАЦЬКА: ФІЛОСОФІЯ ПІЗНАННЯ Й ЕСТЕТИКА                        

                                        ІСТОРИЧНОЇ ПОЕМИ ВАЛЕНТИНА СЕВЕРИНЮКА

Побачила світ книга Валентина Северинюка: Україна козацька: історична поема; художнє оформлення Лідії Чир. – Львів: Каменяр. – 2014. – 478 с. (наклад 300 прим.). У 2015 р. те ж видавництво випустило твір за державною програмою «Українська книга» (наклад – 1000 прим.).

В історичній поемі, як зазначено в анотації, зображена козацька доба від її початків до сучасного відродження традицій. Поетичний текст супроводжено численними ремарками автора, загалом їх понад 1200. Вони чотирьох видів: це – докладні наукові коментарі до поетично описаних подій; біографічні довідки про історичних діячів; пояснення значень (етимологія) застарілих, рідковживаних та іншомовних слів; посилання на джерела. У книзі згадано більше 400 імен діячів і учасників української, російської, польської, литовської, білоруської, турецької, кримськотатарської, молдовської, шведської, австрійської, німецької, французької, грецької, англійської, італійської та інших історій і культур, у т. ч. давньогрецької і давньоримської. Це – полководці й політики, правителі держав, козацькі гетьмани й кошові отамани, громадські й церковні діячі, письменники і учені, зрештою – прості люди: козаки, селяни, міщани.

Перед нами – твір, несподіваний уже тим, що одразу викликає згадку про добре відому кожному українцеві ще зі шкільних років «Енеїду» Івана Котляревського. Великий предтеча сучасної української літератури зобразив троянців, як запорозьких козаків, із властивими для них військовим устроєм, озброєнням, одягом, побутом, гумором, звичками тощо. Усе це й багато чого іншого (насамперед – реальні події та постаті вітчизняної історії) знаходимо в поемі «Україна козацька», яка народжена пером і душею нашого сучасника, поета і фахового науковця. (В. Северинюк – кандидат історичних і доктор політичних наук).

Громадськість звернула увагу на твір ще до його видання. У 2013 р. рукопис поеми було відзначено Міжнародною літературно-мистецькою премією імені Григорія Сковороди Українського фонду культури. Про мистецький рівень твору та його громадське визнання свідчить і публікація в газеті «День» під красномовною назвою «Козацька “Іліада”» [4]. Авторами передмов до книги стали: політик, голова Верховної Ради України двох скликань Олександр Мороз, поет, лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Ігор Павлюк, поетеса, член Національної спілки письменників України, директор Гуляйпільського районного краєзнавчого музею Любов Геньба.

Структурно «Україна козацька» складається з 15 розділів, що об’єднані у чотири частини. Їхні назви, попри те, що однослівно-лаконічні, – надзвичайно ємкі, як ланки одного хронологічного ланцюга, найтугіші вузли політичної і козацької історії України XVI – XVIII століть: Ч. 1 – «Роздоріжжя», «Січ», «Пробудження», «Сагайдачний»; Ч. 2 – «Передгроззя», «Хмельницький», «Переяслав»; Ч. 3 – «Руїна», «Мазепа», «Полтава», «Конституція»; Ч. 4 – «Зашморг», «Колії», «Калнишевський», «Перекотиполе». Завершується твір епілогом – «Нащадки».

Інтерес науковців-істориків у книзі викликають передовсім численні історичні факти, уміло обрамлені і огранені В. Северинюком засобами літературно-поетичного слова. З його поля зору не випала практично жодна значуща подія козацької історії, необхідна для повноцінного розкриття творчого задуму. Це – польсько-литовський період; перші козацькі повстання; зародження козаччини; історія Запорозьких Січей; Визвольна антипольська війна середини XVIІ ст.; боротьба за державність у період Руїни; антимосковський спротив на початку XVIII ст.; боротьба за автономію і втрата гетьманської та січової державності через імперсько-шовіністичну політику царської Росії; останні сторінки історії запорозького козацтва; відгомін козацької слави і традиції у громадсько-політичних і воєнних подіях та діяльності різних організацій у ХХ ст.

При цьому історик-літератор не поспішає змальовувати перші-ліпші події, а намагається зацікавити читача найяскравішими і водночас суттєвими для історичного контексту фактами, досліджуючи та порівнюючи різні джерела. У книзі є посилання на більше ніж 60 джерел: наукові історичні та філософські праці українських і зарубіжних авторів, документальні та довідково-біографічні матеріали, літературно-художні твори.

Історична поема В. Северинюка має, зокрема, відношення до проблеми пізнання козацького стану, твір відображає естетику й моральні цінності українського народу і козацької доби. На відміну від попередників (В. Голобуцький), формування козацтва як стану українського суспільства, зародження козацької самосвідомості, формування козацького ордену – Хортицької Січі – В. Северинюк поєднує з постаттю Дмитра Вишневецького – її фундатора, якого він ототожнює із знаменитим народним героєм Байдою. Це заперечує минулі спроби радянських істориків не розглядати Вишневецького як організатора першої Січі на Запорожжі – бо вона, відповідно до «класової» методології, «не могла виникнути з волі магнатів», на зразок Б. Претвича, О. Дашкевича, Д. Вишневецького, а тільки «в боротьбі з ними», тобто Січ склалася винятково в процесі боротьби проти феодально-кріпосницького гніту та іноземного поневолення. Як і О. Апанович, і К. Гуслистий, автор «України козацької» вважає, що легендарний Байда постав у популярних українських народних піснях уже після своєї героїчної смерті в Стамбулі [3, c. 11–12]. У творі виражена ідея, яку свого часу запропонував Л. Винар, що за участю Вишневецького та його сучасників у козацький світогляд і практику увійшла норма лицарської поведінки, поширення якої стало основною прикметою життя запорозького козацтва [1, c. 14–16].

«Звичайно, майже всі події і постаті козацького періоду історії України могли би стати темами окремих поем», – слушно зауважує О. Мороз у передмові до книги («Кілька слів до читача поеми») [5, с. 1]. І, як бачимо, головними героями окремих розділів поеми В. Северинюка стали: гетьман реєстрового козацтва Петро Сагайдачний, гетьмани України Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, кошовий отаман Петро Калнишевський. Їхні людські й політичні портрети змальовані виразно, соковито, без надмірних рожевих або чорних фарб – в усій гамі чеснот, суперечностей та недоліків, що були властиві цим представникам тодішньої української еліти. Автор закликає бути стриманим і об’єктивним в оцінюванні зробленого нашими предками, без захвалювання, з одного боку, і без сльозавого голосіння над невдачами – з іншого. У розділі «Хмельницький» він пише: «Все було… Та тільки правда // в іншому, братове: // славен той, хто сам домігся, // а не взяв готове. // Хай не стільки, як ми варті, // як в неволі скніло: // із вогню та з попелища // вирвав, що вціліло, – // від столітньої наруги, // спольщення й латини, // від принизливої “честі” // пухтити перини // для тілес панів шляхетних, // що не вдома спали, // а у Києві – й своєю // власністю вважали // Україну Давньоруську. // Та чужі комори обкрадали…» [5, с. 103, 126].

У поемі «Україна козацька» проглядається дуже багато паралелей з теперішнім станом України: загроза суверенітету, нагальні державотворчі завдання, гостра потреба в забезпеченні територіальної цілісності та політичної єдності, обороноздатності, нестача позитивного досвіду державного управління, відчайдушні зусилля патріотів і зневіра обивателів у націєтворчих можливостях, самопожертва і зрадництво, меценатство і жадібність, альтруїзм і кар’єризм, служіння своєму народові й прислужництво перед окупантом і агресором тощо.

Політичну невизначеність, утому від безкінечної боротьби і суспільну апатію, викликані нерозвиненістю державного організму молодої Гетьманщини, – усе це передають слова правобережного гетьмана Петра Дорошенка, мовлені кошовому отаману Іванові Сірку: «Я б ніколи бусурмен, // їх орду військову, // в Україну не пускав – // ні за яку мову! // То – мій розпач, то – мій гріх, // але хто ж їх спинить? // Польща слабне, а Москва // по-своєму чинить. // Не готова нас усіх // під царем з’єднати. // А самі? Не доросли… // сумно… сумно, брате!» [«Руїна»; 5, с. 238]. Водночас Дорошенко усвідомлює, що порятувати Україну може тільки вона сама і її народ: «Єднаймось, браття! // Припинімо чвари! // Бо не стануть московіти, // ляхи чи татари // нас по щирості любити – // в них свої турботи, // і ніхто за нас не зробить // нашої роботи: // не зоре дбайливо землю, // не засіє ниву, // не складе крилату пісню, // ніжну та журливу. // І не вишиє сорочки // тими кольорами, // що квітують а наших душах // веснами-садами» [«Руїна»; 5, с. 233].

Ще й сьогодні є чимало критиків і скептиків, котрі розглядають українське козацтво як історичне явище, в якому більше було суперечностей, незгод, кровопролиття та згаяних можливостей. Приклади цього ми знайдемо і в «Україні козацькій». А якою іще могла бути історія бездержавного народу в оточенні ласих до його земель сусідів-агресорів? Але було й багато іншого – протилежного. Об’єктивне висвітлення козацької культури засвідчує, що все-таки найвагомішим чинником у ній був героїчний. Яка ще епоха в історії України дала більше народних героїв, ніж козацька?!

Загальний настрій поеми – життєствердний, просякнутий філософією справедливої боротьби й віри в переможність сукупних зусиль українства. Не випадково В. Северинюк кілька разів цитує історіософські висловлювання Тараса Шевченка, як-от у заключних рядках розділу «Руїна»: «Не ридаймо тільки // і не сміймося невдячно // над усім, що сталось: // нашим предкам аж по ніздрі // клопоту дісталось. // Прочитаймо співчутливо // про ту Україну, // “полюбімо щирим серцем // Велику руїну”, – // так підказує Шевченко // і навчає доля: // “В своїй хаті своя й правда, // І сила, і воля” [5, с. 243]. Не затінення чи виправдання власних помилок, не зневаження минувшини, а національна самоповага, співпереживання історичного досвіду і головне – його вдумливе вивчення за «підручником» свого серця – ось у чому полягає глибинність Шевченкової настанови, про яку нагадує автор «України козацької».

У поемі докладно відображено перебіг і характер відносин українського козацтва з його основними контрагентами – Річчю Посполитою, Московським царством (потім – імперією), Кримським ханством і Турецьким султанатом. Зрозуміло, що особливо актуальною видається «українсько-московська» тема. Спектри, в яких вона постає на сторінках поеми, надзвичайно широкі: від ідейно-ментального до ситуативно-кон’юнктурного, від політичного до побутового, від іронічного до трагічного, від ницого до величного. У зв’язку з останнім, наведемо уривок з тієї частини твору, де йдеться про наказного гетьмана України Павла Полуботка. В. Северинюк звернувся до відомої легенди про те, що ув’язнений у Петропавлівській фортеці Полуботок начебто виголосив перед Петром І промову на захист Гетьманщини і українського народу. Ось її поетичні фрагменти в авторстві В. Северинюка: «Ти плюндруєш нашу землю // (також християнську!) // без жалю, мов бусурменську, // чи якусь поганську. // А за що? За те, що царство // наш народ підсилив, // як воно лиш піднімалось… // І царі ходили // “під столами”? А Росія // від Польщі ховалась // і до грамоти шкільної // ледве долучалась?.. // В Україні порядкують // з лютістю тяжкою // неписьменні урядовці, прислані тобою. // При Хмельницькому Богдані // козаки повстали // і самі свою свободу // в Польщі відібрали. // Добровільно віддалися // під монаршу руку, // то чому ж тепер нестерпну, // невимовну муку // наш народ терпіти мусить – // кривди, глум, побори? // Чи тепер ми вже не люди – // а “рабы” і “воры”?» [«Зашморг»; 5, с. 353–354].

Подібні випадки надання поетичної форми прозовим текстам, зокрема документальним історичним джерелам, бачимо у поемі кілька разів, і вони дійсно унікальні: це, до прикладу, віршований переказ листів І. Мазепи до Мотрі Кочубеївни [«Мазепа»; 5, с. 270–272], знаменитого політико-правовий акта – «Pacta et Constitutiōnes…» Пилипа Орлика [«Конституція»; 5, с. 313–320], антиукраїнських секретних указів та інструкцій цариці Анни Іоанівни [«Зашморг»; 5, с. 360–363] і, нарешті, одіозного Маніфесту Катерини ІІ з приводу ліквідації у 1775 р. Запорозької Січі [«Калнишевський»; 5, с. 413–419] – із відображенням повного змісту цього чималого документа та урахуванням зворотів тодішньої офіційної російської мови. Коротке цитування насправді досить великого фрагмента поетичного тексту не дасть змоги належно оцінити літературний хист В. Северинюка. Краще нехай читач сам дослухається до його заклику: «Прочитаймо “царські мислі”! // Пильно прочитаймо: // ані коми, ні півкоми // в них не залишаймо // без належної уваги. // Навіть між рядками // постараймося відчути, // що тоді над нами, // як Дамоклів меч, висіло, // між Невою й Кримом // що постало та посміло // зватись “Третім Римом”. // Це – імперія! Недарма // в титулі цариці, // окрім слова “Всеросійська”, // значилося тричі // слово “прочая”. – Для “прочих” // (“не-великоруських”) // в тому слові чувся вирок!..» [«Калнишевський»; 5, с. 412–413].

Та, незважаючи на асимілятивну політику імперії, українці збереглися як повноцінний, самодостатній етнос. У поемі розказано про духовний подвиг репресованого царизмом останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, коли імперська влада «зачищала» усякий «запорозький слід» відповідно до веління Катерини ІІ: «Сечь МЫ упраздняем! // Вместе с оной истребленью // подлежит названье // “запорожские казаки”…» [«Калнишевський»; 5, с. 413–414]. В. Северинюк своїм зверненням-запитанням до Калнишевського, який 25 років був ув’язненим на Соловках, ніби знову повертає кошового до життя: «Як ти вижив, Калнишевський, // у тяжкій неволі? // Сам-один, як в домовині, – // і не збожеволів! // В темній келії осліплий, // зігнутий дугою, // двадцять п’ять – не днів, а років! // міццю січовою // дивував поморських чайок // та Москву імперську. // Пережив Грицька Нечесу // й хвойду ангальт-цербстську. // І Павла – її нащадка… // …не просив «прощення». // Не розкаявся, не зрікся // гордого імення – // Запорожець! І “смиренье”, // про яке писалось // в епітафії надгробній, // мало стосувалось // цього діда-запорожця. // Бо зів’ялі духом // не живуть у трьох століттях, // а він жив! Тож пухом // хай земля для нього буде! // Гірко, що чужинська… // А душа до неї лине // наша – українська!» [«Калнишевський»; 5, с. 425–427].

Тут, однак, авторові можна було би дорікнути, що у надпису на надгробку П. Калнишевського йшлося про «смирение» кошового не стільки перед царською владою, скільки перед Богом – як усякого іншого християнина, котрий відійшов у кращі світи. Але розуміємо, що поетичне мислення, оздоблюючи своєю естетикою історичні факти, має право відхилятися від вимог формальної логіки, шукаючи додаткового вираження у метафорах та алегоріях.

Окремо треба сказати про майстерність В. Северинюка у використанні зразків народної творчості: у текст твору введено багато уривків з українських прислів’їв, приказок, народних пісень, козацьких дум, героїчних балад із зазначенням їхніх назв. І у цьому аспекті автор поеми виявився умілим популяризатором української культури. Як він сам зауважує у «Зачині» до поеми, робить це не з метою скористатися з народних надбань, а щоб віддати належне народній пам’яті і мудрості: «В пісню-думу, у переказ // пам’ять увібралась. // Що в народі зародилось, – // те і нам дісталось. // Я додав маленьку крихту: // три-чотири рими, // а все інше – то устами // мовлене святими» [5, с. 15].

Щоб проілюструвати, як делікатно поет поєднує історично-документальні свідчення з народним гумором та козацькими приповідками, наведемо уривок з розділу «Січ», у якому йдеться про дотримання січовими козаками заповіді не приводити на Січ жінок: «Чар дівочих та жіночих // кіш не знав ніколи. // Січ – свобода! А кохання // козака неволить… // Як одні дружин законних // по ночах любили, // інші (вперто-нежонаті) // їх за те ганьбили. // Обзивали: “баболюби”, // “сидні”, “гречкосії” – // насміхались незлобиво // з тої “чудасії”. // А як власне хтиве тіло // до гріха просилось, // то веселої співали, // щоб не так хотілось: // Не у землю, а на дубі, // на самім вершечку, // та не вдень, а серед ночі // сіє козак гречку. // Козак там і заночує, // де гречку почує. // Як немає молодої, // то стару цілує» [5, с. 57, 58–59].

Філософія рецензованого твору вагома і повчальна. Окрім пояснень і тлумачень історичного змісту, значній частині українських громадян (особливо в зросійщених регіонах країни), її пізнання важливе для молодого покоління, як такого, що небайдуже до козацтва, намагається відродити козацькі традиції, якщо не у вишиванках, то у власній уяві й пам’яті. Національна історична пам’ять надзвичайно важлива, зокрема, для просвіти школярів.

Життя насправді доводить, що «Слово – не полова: // і добро і лиходійство // проростають з слова» [«Нащадки»; 5, с. 472]. В історичній поемі «Україна козацька» словами-спонуками до позитивної дії, вживаними сотні разів, є формації: «козак», «козацтво», «козаччина», «козакування», «козацький» – як найвиразніші структурні одиниці нашого національного міфологічного світу. Поема відбувається на часі, коли третій рік триває російсько-українська війна, розпочата не народами обох країн, а через дурисвітство теперішніх кремлівських владарів, осліплених манією «великоруської» гегемонії. Тому козаччина має велике значення в момент відтворення збройної потуги України. Сформувалися бойові підрозділи, які свідомо обирають собі козацькі найменування: «Хортиця», «Січ», «Запорозький…», а багато бійців-українців стрижуться під козацькі «оселедці» – чим не поєднання героїки козацтва з воєнною традицією сучасності!

Важливим кодом поета є такі його роздуми: «Тіло тлінне, а душа // з тілом не вмирає: // непомітно для усіх // з нього вилітає. // Покружляє по світах // тополиним пухом – // і наповнить плоть нову // невмирущим духом» [«Колії»; 5, с. 388]. Це те, про що В. Северинюк пише за козацьким світоглядом: «Прилетіли соколята // з Великого Лугу! // Запорожці! – Буйство духу! // Сила буревію! // Шал душі! Несамовитість! // Блискавка! Стихія! // Їхній бог – не цар, не гетьман – // хай яка держава! // Тільки воля! Тільки шабля // і козацька слава! [«Полтава»; 5, с. 291–292].

А ось із яким знанням старовинної української кухні поет описує козацьке застілля – у читача створюється враження, що й він – учасник того дійства і смакує козацькими «сластьонами» в колі побратимів: «Їли локшину й тетерю, // зварену на квасі, // щербу, сир. До шарпанини // вельми були ласі. // Уминали соломаху, // хрін. Були в пошані // з часником (і неодмінно!) // галушки гречані, // бринза, мандрики і шпундри, // путря і загреби; // ще – кваша та мамалига, // м’ясо – все, що треба // до паленки й запіканки // (пряної горілки), // варенухи, браги, пива, // меду і не тільки…» [«Січ»; 5, с. 59–60].

Але воля-доля запорожців була мінливою, вона і сміялася, і плакала водночас: «…ті – гуляли, ті – дороги // ребрами мостили // на “тім світі”, ну а треті – // ланцюги носили. // На невольничих галерах, // до лавок прикуті, // з кляпом (“грушею”) у роті – // щоб від болю й люті // не зірвався крик чи стогін, // щоб “не заважали”, // як зі спин криваві клапті // канчуки зривали! [«Пробудження»; 5, с. 79].

…Хочеться читати ще й ще – текст поеми захоплює і ніби «веде» за собою по дорогах і стежках козацької історії, здавалось би, уже й знайомої і такої непізнаної…

В історико-поетичній творчості літературна критика, як правило, обминає праці професійних істориків, узагалі вчених, бо рідко хто з них вдається до найвищого рівня творчості – поетики. Поет і учений Валентин Северинюк стоїть поза школами, течіями, угрупуваннями. Він самодостатній і як професор вищого навчального закладу, і як художник слова, і як громадянин держави, якій чесно служить, і врешті-решт, як українець, який ніколи не відмежовувався від своєї ідентичності.

Поява історичної поеми «Україна Козацька» є доброю нагодою для розмислів над яскравою і барвистою творчістю її автора. Йому вдалося дивовижним чином поетично організувати тему козацької доби (в найширшому її контексті) і подати її з такого багатопризмового, багатохронологічного погляду, в якому не знаходиться місця для сухого відстороненого викладу історичного матеріалу. Увійшовши в поетичний, гармонічний текст поета, відчуваєш власну присутність поряд із героями твору. Твір навчальний (і повчальний), естетичний і моральний. Вимоги, які ставить поема, не містять шаблонних збігів з освітніми нормами, скажімо, середньої школи. Але у ній є висока мораль, і аскетична, і реалістично-козацька, співзвучна з принципами найвищих творінь українського світогляду, як-от «Мир з Богом чоловіку» І. Гізеля, та з етичними й естетичними принципами Г. Сковороди, які є категоричними імперативами для кожного з нас.

Поема будить значне емоційне відчуття, що є надзвичайно важливим для засвоєння історичного контексту, вона здатна збагатити і фахівців, і громадськість, а найголовніше – шкільну й студентську молодь. У творі чимало місць, що заохочують до дискусійних діалогів. За стилем письма у ньому відчувається мелодика козацьких дум і балад. Його легко читати і легко запам’ятовувати.

Естетика поеми виразно подає прекрасну природу України, у ній наведена велика кількість географічних назв, топонімів і гідронімів, часто з поясненням їх місцезнаходження. Засобами ритму, барв, гармонії поет творить образ української ойкумени. Допитливий читач, взявши до рук карту України, скористається поемою як своєрідним посібником з історичної географії.

Хочеться вірити, що жага українців до власної історичної пам’яті буде наростати, з’являтимуться нові цікаві твори на кшталт рецензованого нами. Бо ж недарма наш великий пророк Тарас Шевченко у вірші «Чигрине, Чигрине…» писав:

Може, зорю переліг той,

А на перелозі...

Я посію мої сльози,

Мої щирі сльози.

Може, зійдуть і виростуть

Ножі обоюдні,

Розпанахають погане,

Гниле серце, трудне,

І вицідять сукровату,

І наллють живої

Козацької тії крові,

Чистої, святої!!!

Існує позалітературознавчий постулат, що доброю є та позиція, яку неможливо переказати своїми словами [2, с. 186]. Тому всяка спроба привернути увагу до виходу історичної поеми «Україна козацька» Валентина Северинюка варта того, поза всякими сумнівами.

Література:

1. Винар Л.В. Князь Дмитро Вишневецький / Л.В. Винар. – Мюнхен, 1964.

2. Баранов В. Правда прикрас не потребує / В. Баранов // Київ. – 2008. – №11–12.

3. Гуслистий К., Апанович О. Запорозька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. – К. : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1954.

4. Партико Зіновій. Козацька «Іліада» / З. Партико // День. – № 3–4. – 16–17 січня 2015. – С. 23.

5. Северинюк Валентин. Україна Козацька: Іст. поема; Худож. оформ. Лідія Чир. – Львів : Каменяр, 2015. – 479 с.

 

 

 

 

Козацька «Iліада»

Валентин Северинюк представив унікальне за кількома ознаками видання

15 січня 2015

Нещодавно у видавництві «Каменяр» (м. Львів) побачила світ поема Валентина Северинюка «Україна козацька» (478 с.). Погодьтеся, шановний читачу, що така подія в історії української літератури (хоча б за обсягом) трапляється дуже нечасто. Поема (її жанр визначено як історична) описує події XVI—XVIII стст. в Україні та інших країнах Європи. Композиційно твір складається із «Зачину», чотирьох частин (частина 1: Роздоріжжя, Січ, Пробудження, Сагайдачний; частина 2: Передгроззя, Хмельницький, Переяслав; частина 3: Руїна, Мазепа, Полтава, Конституція; частина 4: Зашморг, Колії, Калнишевський, Перекотиполе) та епілогу «Нащадки».

Видання унікальне за кількома ознаками. Крім обсягу, це кількість історичних авторських коментарів — їх більше 1 200! І це не випадково, бо за фахом В. Северинюк — історик і політолог (кандидат історичних і доктор політичних наук). Поряд із цим у поемі використано багатий український фольклорний матеріал — народні пісні, думи, балади, прислів’я, приказки, які автор органічно вплів у канву власного віршованого тексту. До речі, В. Северинюк — упорядник ще й виданого нещодавно кількома українськими видавництвами «Тематичного коментованого словника популярних українських прислів’їв та приказок».

У поемі згадуються імена понад 400 діячів української, російської, польської, литовської, білоруської, турецької, кримськотатарської, молдовської, шведської, австрійської, французької, грецької, англійської, німецької й італійської історії та культури. Автор наводить цитати з десятків літературних і документальних джерел різними мовами. Деякі історичні документи подано у формі авторських поетичних переспівів, зокрема навіть Маніфест цариці Катерини ІІ, випущений з приводу ліквідації 1775 р. Запорозької Січі. Все це барвисте мовне розмаїття створює унікальний колорит поеми «Україна козацька».

Поетична майстерність автора — філігранна. Підтвердженням цьому служить той факт, що вперше за історію існування Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Григорія Сковороди Українського фонду культури її було присуджено авторові ще до опублікування самого твору.

«Україна козацька» — досконалий поетичний текст, до того ж змістовно наповнений, у поєднанні з науковим коментарем є своєрідним літературним явищем, яких у нашій вітчизняній белетристиці не густо, — вважає видавець й редактор книжки, директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга. — Синтез красного слова із розлогим науковим фактологічним викладом тих чи інших історичних подій дає можливість читачеві глибоко зануритися в рідну історію, аби почерпнути з неї достойні приклади як для себе, так і кожного іншого зокрема. При читанні тексту поеми інколи складається враження, що її слова, рядки, строфи буквально вібрують, настільки вони наповнені глибоким змістом, емоціями. Художній рівень поеми (чи радше видання) досить високий. Тут і своєрідна сюжетна побудова, і своєрідний підхід до використання поетичних можливостей, зокрема зачаровує щедра налаштованість автора поеми на народний мелос. Сподіваюся, що літературні критики, літературознавці не оминуть поему мовчанкою, як і видання в цілому».

ІВАН МАЗЕПА. ІЛЮСТРАЦІЯ ЛІДІЇ ЧИР

Окремо слід сказати про художнє оформлення видання. Воно — оригінальне від першої до останньої сторінки книжки й належить викладачеві кафедри графіки та дизайну друкованої продукції Української академії друкарства Лідії Чир. Завдяки її графічному хисту читачі отримали по-мистецькому досконале, розкішне видання: 5 розворотних, 17 аркушевих і 38 клаптикових ілюстрацій. «Така тема не може не зацікавити, — розповідає Лідія Чир. — Хоча, з другого боку, вона є дуже складною, бо підіймалася уже десятками чи навіть сотнями мистців. Почуваєшся в масі напрацювань загубленою, і треба знайти свою дорогу. Сподіваюся, що знайти її все-таки вдалося. Усі ілюстрації є практично рівносильними. Це добре, бо жодна не вибивається з загальної канви графічної мови. Можу виділити дві ілюстрації за їхню лаконічність — образи Богдана Хмельницького та Івана Мазепи».

На поему ще до її публікування дали позитивні відгуки такі відомі в Україні поети, як Любов Геньба, Олександр Мороз, Ігор Павлюк і вже, на жаль, покійний Петро Ребро. За мистецьким рівнем і своїм подальшим суспільно-культурним значенням поема В. Северинюка наближається, на нашу думку, до поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Не виключаємо, що з часом вона ввійде в перелік тих творів, за якими учні шкіл вивчатимуть не лише українську літературу, а й історію України.

Отож побажаймо «Україні козацькій» щасливої літературної долі. Вона на неї заслуговує. Ми ж звернулися до автора з проханням сказати кілька слів про видання.

— Валентине Матвійовичу, скільки часу тривало написання поеми? Мабуть, років із десять? Де ті місця, які надихали вас для її написання?

— Час написання поеми зайняв два роки. Не знаю, багато це чи мало. Адже в такій справі часовий критерій є абсолютно невизначеним. Точно можу сказати одне: задум твору почав визрівати за два-три місяці до початку його втілення, несподівано для мене самого. Тоді бачилося сторінок 50—70 з головним героєм П. Сагайдачним. А потім думка повела далі... Щодо «місць, які надихали». Важко сказати. Коли входиш у творчий стан, то місце (простір), як і час, втрачають чіткі обриси. Радієш тому, що перестаєш їх відчувати. Тут я чогось нового не скажу. Пишеш там і тоді, коли пишеться. Оскільки проживаю у Запоріжжі, то й матеріальна оболонка книжки народилася в цьому місті.

— Що спричинило написання поеми?

— Я вже сказав, що якогось попереднього плану написати подібний твір у мене не було. Більше того: перші сторінки народилися в зовсім «непідходящий» для того час — за два місяці до захисту докторської дисертації. Про якісь життєві причини такого настрою судити не можу, хоча тут можна різного наговорити... Але поштовх все ж був. Це — праця над «Словником українських прислів’їв». У ньому представлена й козацька тематика. Захопила не лише глибина, а й поетика народної мудрості. Тут натрапив на її «хвилю». А далі... Хіба можна опиратися стихії? Навпаки — в подібних випадках і не варто!

— Яку основну думку вам хотілося передати читачам цією поемою? Адже, мабуть, не лише історичні відомості, хоч і в поетичній формі.

— Чи є в «Україні козацькій» думки та цікаві образи, варті уваги, нехай вирішує читач. У «Зачині» до поеми я написав: «...Хто як схоче, хто як зможе, так і прочитає». Я з повагою і спокійно сприйму будь-який відгук. До речі, вже є й негативні. А з другого боку — й перебільшено хвалебні. Мабуть, головна моя думка, якою хотілося поділитися з читачем (сподіваюся, книжка його знайде), — та сама, що й у кожної людини, яка відчуває невидимий і нездоланний зовнішніми силами зв’язок із землею і небом своєї Вітчизни, чиї сила і дух ведуть нас по життю. Людям, які того ніколи не відчувають, важко пояснити, що це. На щастя, українці все більше усвідомлюють себе патріотами. Нам є за що бути гордими — і в нашій історії, і в нашому сьогоденні, коли підступний сусід випробовує нас на міцність. Мусимо вистояти, і вистоїмо!

Зиновій ПАРТИКО, доктор філологічних наук, професор, Запоріжжя

 

 

Історія Найактуальніше                                                     Жовтень 12, 2016 Жанна Петровська 

Відродження «Іліади»: «Україна козацька»

15 вересня 350 аудиторія Львівського національного університету імені Івана Франка радо привітала історика, професора, прозаїка й поета Валентина Северинюка з презентацією його нової книги «Україна козацька». Це унікальна історична поема обсягом 470 сторінок. У книзі автор згадує понад триста імен відомих постатей історії нашої Батьківщини, а також використовує цитати сімома мовами. Робота над поемою почалася з дослідження фольклору. Позаяк автор ‒ кандидат історичних наук, його твір має потужну фактологічну базу. Зокрема, Валентин Северинюк переклав маніфест Катерини ІІ 1775 року, який красномовно іменує в поемі «некрологом». Після презентації (до речі, із декламуванням уривків твору – див. нижче) письменник радо погодився відповісти на наші запитання.

«Україна козацька» вийшла у львівському видавництві «Каменяр». Художнє оформлення Лідії Чир

– Численні переїзди вплинули на вашу творчість?

– Насправді їх було небагато. Так склалося, що народився я на Волині, виріс на Вінниччині, навчався й жив ув Одесі, саме там і поринув у науку. Уже багато років проживаю в Запоріжжі. Мабуть, це залишило якийсь слід, хоча відстежити його розумом чи душею я не можу… Скоріш за все, він таки є: можливо, доля занесла мене в Запоріжжя не випадково. Навіть не знаю, чи написав би цю книгу в іншому місті. А тепер знову приїхав до Львова. Символічно історія запорізького козацтва є історією всієї України. Ось так усі шляхи перетнулися.

– У такого плодотворного автора має бути невтомна муза. Що для вас є джерелом натхнення?

– Невтомна муза ‒ Кліо, покровителька історії. Оскільки спершу я здобув історичну освіту, став кандидатом історичних наук, потім почав вивчати філософію і міфологію, натхнення дала, мабуть, сама тема. Два роки тому я несподівано для самого себе взявся за написання словника українських прислів’їв і приказок. Він тематичний і коментований, а провідною темою була козаччина. Через те, що українські прислів’я ‒ не просто мудрість, а мудрість римована, деякі рими врізались у пам’ять. Відтак я написав невеликий твір, присвячений Сагайдачному. Однак потім збагнув: треба писати або про все, або нічого, адже гетьманування Сагайдачного ‒ далеко не одна сторінка в літописі України.

– Нині історична поема ‒ далеко не пересічний вибір жанру, дехто навіть вважає його мертвим. Яка ваша думка з цього приводу?

– Мабуть, він справді мертвий для тих, які вивчають історію лише з підручників, на основі фактів і коментарів. Однак, щоб справді збагнути історію, треба наснажити її емоціями, почуттями, настроями. Якщо не занурюєшся в цю глибу самотужки, навряд чи зможеш відчути її. Тому в мене і виник такий задум ‒ поєднати факти й емоції, історію, документалістику і літературу в синтетичному жанрі. Сподіваюся, колись йому дадуть назву. Але передусім мені самому було цікаво, що ця книга вийшла емоційно документальною. У цьому й полягає її особливість, зважаючи на відгуки читачів.

– Відчутно, як ви тепло ставитеся до Запорізької Січі. А якби ви жили в той час, яке козацьке прізвисько обрали б?

– Моє прізвище Северинюк, а колись, як відомо, був гетьман Северин Наливайко. Чи є тут якийсь звʼязок, я не знаю, проте в одному з фрагментів книги, присвяченому Наливайку, я вказую на те, що «северус» означає суворість, тому шляхта і давала драла від цього славного козацького отамана. Можливо, я назвався б Северусом, козаком Северусом.

– Що вам як науковцю запам’яталося найбільше під час вивчення фольклору й історії козацтва?

– Я проводив власне дослідження, збираючи прислів’я, хоча й доповнив їх почутими від людей висловами. Однак вони не стосувалися козацтва. Відтак я відкрив для себе чимало козацьких дум, балад, пісень, і власне стиль цієї книги близький до народного. Віршована форма тексту збережена до останньої сторінки. Стиль написання цієї поеми обраний не випадково: думаю, він полегшить читання і сприйняття твору.

– У важкий для держави час її очільником має бути мудра особистість, на кшталт когось із видатних історичних постатей. На ваш погляд, хто сьогодні потрібен Україні?

– Історія нас навчила того, що вона не буває однозначною. Це не новина, що в ній чимало очільників та інших учасників політичного процесу. Світовий досвід засвідчує, що політика ‒ це одвічна боротьба на тлі зміни інтересів і пріоритетів. Наша історія вчить того, що політик має бути готовий абсолютно до всього. Треба вміти обстоювати свої інтереси тоді, коли ніхто не зробить цього за тебе, маневрувати, інколи навіть називати другом того, кого ніколи не назвав би так в інших обставинах. Хорошим очільником буде людина багатогранна, у ціннісному спектрі якої домінуватимуть національні інтереси.

* * *

Письменник пішов, залишивши по собі приємне враження з присмаком козацького кулешу. Ми вдячні за нагоду поговорити з таким цікавим і талановитим спадкоємцем літературних традицій великих історіографів минулого.

P.S.: Пропонуємо також ознайомитись із передмовою до книжки, яку написав відомий український поет і науковець Ігор Павлюк. Нижче подаємо кілька уривків з поеми Валентина Северинюка «Україна козацька».

Тож історія на всіх
правди не настачить:
кожен чує по-своєму,
по-своєму бачить.
Всеї правди не знайти
в жоднім фоліанті.
Правда – в совісті, в душі,
в мудрості, в таланті.
У любові до землі,
отчого порога,
і у тому, щоб тихцем
не гнівити Бога.
І у пам’яті, що ми –
руси-українці,
предковічні племена –
ратаї-трипільці.

*

Це не вигадка, а правда!
Всі про те казали:
запорожці не один раз
Польщу рятували
від Туреччини і Криму –
тим усе кортіло
глибше стріли устромити
в християнське тіло.

*

На Дністрі, біля Хотина,
заревли гармати!
Сам султан прийшов з Царграда
Польщу воювати!

Поклонилася Варшава
цісарю і папі.
Ті відмовили чемненько:
– Й ми не так багаті…

Козаки, рятуй Корону!
Річ навербувала
до реєстру двадцять тисяч!
Двадцять – Січ прислала.
Ще ніколи стільки війська
козаки не мали!
І ніколи стільки крові
враз не проливали!

…На турчина воювати,
турка з Польщі виганяти,
турка з Польщі виганяти,
свою землю одбирати.
Хто ж турчина ізвоює,
тому пан коня дарує.

Українці і поляки
(попри їх незгоду)
разом важили життями
за Христа й свободу!

Аж за місяць все скінчилось
армії втомились.
Хоч затято воювали –
швидко замирились.

*

Обіцяла Польща туркам
смертю покарати
козаків, якщо ті стануть
Порті заважати.

«На війні козакували,
а тепер до пана
повертайтеся у ярма!»

Отака-то шана
перепала «руським Грицям»,
що в годину грізну
врятували від погрому
«віру та Вітчизну».

Може, хтось не добачає…
Тільки це не значить,
що у нас нема героїв –
совісний побачить!
Головне – самим навчитись
знати й пам’ятати:
і за честь, і за безчестя
кожному воздати.

*

…Тут згадаємо, між іншим,
про великий клопіт,
у який на тридцять років
вскочила Європа.

Воювали між собою
два ворожих блоки:
на чолі – Париж і Відень,
інші – на два боки:
за французами – Росія,
Швеція, голландці,
а за Віднем – Посполита,
папа та іспанці.

Козаки у тих подіях
також участь брали,
навіть, кажуть, для французів
Дюнкерк штурмували.
«Напівдикі», «незбагненні»,
«нація чудова»,
«войовничі», «героїчні»… –
вишукана мова!

Так казали у Парижі,
ще й не раз писали
і Конде, і Мазаріні –
козаків вітали.

*

Та нарешті дочекались!
Можемо співати:
«Ще не вмерла України…» –
дай Бог не вмирати!

Українські громадяни
мають знати, скільки
за словами тими горя
і звитяги! Тільки…
не кладімо давню славу
в бутафорні скрині,
з неї «іграшок» для себе
не творімо нині.
Шана тим, хто копіткою
працею насправді
до традицій навертає
наші душі спраглі.

Не затим, аби колишні
множити образи
та на ближнього сусіда
гартувати м’язи,
розгортати без потреби
«бойового стяга»;
пам’ять – пращурам данина,
а собі – повага.

Не фарбуймо «білі плями»
в кольори партійні,
не зчиняймо на могилах
політичні війни.
І не чубмося, хто більше
покладе в кишені,
не ганяймося за вітром,
наче навіжені.

Восточный ветер /Ostwind/ Фильм HD

 

ТАКІ ФИЛЬМИ РОБЛЯТЬ НАС ДОБРІШИМИ - В НИХ ЦАРЮЄ ЛЮБОВ...

Золото Осінь

🇺🇦 ЦЕ ВАРТО ПОБАЧИТИ! Як Петра Порошенка зустрічали в Запоріжжі

Запорізька область - Партія Зелених України

За лаштунками епохальної драми «Сага» | Зірковий шлях

Сага (Серія 12)

З КОМЕНТАРІВ:

Larisa Piddubna 

Дякую усім, хто працював над фільмом. Море емоцій та сліз, бо разом з героями проживала історію країни, історію своєї родини. Спасибі за чудову українську мову без нецензурної лайки, яка увійшла в наше повсякденне життя і про яку моя мама говорило, що вона була не притаманна українцям. Удачі Вам та натхнення створювати нові фільми.

Ivanna Chaban 

Чудовий серіал, приємно та цікаво дивитись. Безліч емоцій. Гарна рідна мова, прекрасні актори. І особисто мені не заважала зміна акторів. Навпаки кожен вніс свою ізюминку, думаю молоді загримовані актори ніколи б так не зіграли вікових героїв. Дякую за можливість насолодитись!!!

EUROPEAN #GREENPARTY ��До поки Зелені Є! �� Надія Є! ("Mad heads XL")

#ПартіяЗеленихУкраїни є невід’ємною складовою світового руху Зелених, котрий став громадською реакцією на глобальні проблеми. Глобальна деградація природного середовища та кліматична криза спричинені пануючим способом господарювання і належать до найсуттєвіших викликів сьогодення.
Прихід до влади ЗЕЛЕНИХ ‒ запорука виживання людства, як виду!
ЗЕЛЕНІ сьогодні в чорному, але не тому, що в них вкрали кольори та символ, а тому, що природні ресурси вичерпали себе і почався зворотній відлік для нашої планети Земля!
ПЗУ була засновником Європейського Парламенту, тому має реальне право голосу!
Ми не одержали Землю у спадок від предків, ми позичили її у нащадків!
Мислити глобально – діяти локально!
Лише екологічно безпечне є економічно доцільним.
Зелені виступають на підтримку таких форм розвитку міст, які зменшують їхній екологічний слід, забезпечують збереження архітектурного, культурно-історичного та природного середовища, сприяють зайнятості громадян на «зелених» робочих місцях, враховують довгострокові кумулятивні впливи містобудівних рішень та планів інфраструктурної розбудови на стан довкілля і здоров’я мешканців
Зелені за гуманізацію міського середовища, за розширення громадського простору та зелених зон. Людські поселення, незалежно від їхнього масштабу, мають слугувати дружнім середовищем існування для всіх мешканців незалежно від віку, статі та статків.
Зелені за залучення членів територіальних громад до обговорення проєктів рішень місцевої влади, за обов’язковість її щорічного повного звіту про якість життя, здоров’я мешканців, стан господарства та довкілля, за впровадження в постійну практику місцевих референдумів на належних законодавчих засадах їхнього проведення та обов’язковість врахування їхніх результатів в процесі ухвалення рішень.
Зелені за очищення влади та довкілля від забруднення та відходів, за громадський контроль над владою, за руйнування корупційного середовища у владних структурах всіх рівнів.
Держава для людини, а не людина для держави
Зелені за всебічну захищеність та впевненість у майбутньому кожного члена суспільства, за гідне життя в екологічно сприятливому середовищі.
Зелені за безумовний базовий дохід
Захищене дитинство та гідна старість – ознаки справедливого устрою суспільства.
Зелені за свободу, гідність і права людини, за гендерну рівність.
Зелені проти дискримінації будь-кого за будь-якою ознакою, в будь-яких формах.
Зелені проти насильства у будь-яких формах.
Зелені проти жорстокого поводження із тваринами, проти їхнього використання в цирках, дельфінаріях, тощо.
Зелені за децентралізацію влади і розширення прав територіальних громад
Зелені за економіку замкненого циклу
Зелені за формування індустрії повної переробки відходів та повторного використання матеріалів, мінімізацію використання пластику одноразового вжитку, за розширену відповідальність виробника.
Зелені проти нарощування потужностей АЕС і усталення практики продовження експлуатації атомних енергоблоків у понадпроєктний термін.
Зелені за пріоритетність використання відновлюваних джерел енергії, сприяння розбудові малих (потужністю до 50 Квт) електростанцій, розвиток електротранспорту.
Зелені за відновлення і розвиток державної системи моніторингу навколишнього природного середовища.
Зелені за запобігання промисловому забрудненню, за екологічно дружню високотехнологічну модернізацію виробництв.
Зелені за законодавче закріплення обов’язковості державного медико-екологічного контролю впливу промислових об’єктів на стан довкілля та здоров’я мешканців прилеглих територій.
Захист земельних, водних та лісових ресурсів-питання національної безпеки
За розвиток аграрного сектору на засадах невиснажливого господарювання, підтримка фермерства, протидія свавільному пануванню агрохолдингів.


Голова Дніпропетровської обласної
Організації партії
ЗЕЛЕНИХ УКРАЇНИ Лампіка Т.В.


Надія Є! До поки Зелені Є!
гурт #MadHeadsXL

Ольга Айвазовська показала, як правильно заповнити бюлетень 25 жовтня

Щоб проголосувати 25 жовтня, кожному з нас треба буде не тільки поставити галочку навпроти партії, а й трафаретом вписати номер кандидата. Голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська розкаже та покаже, як швидко та без проблем заповнити бюлетень.

0:00 Нова форма бюлетеня
1:35 Ставимо позначки в бюлетені
1:48 Підтримка партії та кандидата

СПАДОК/SPADOK. ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ. ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОН

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ.

Героїні циклу «СПАДОК». Для зйомок у проекті були ретельно відібрані героїні – яскраві та самобутні представниці України, з різним характером, різного віку дівчата та жінки, які заворожують поєднанням простоти та достойності. Одним із облич проекту стала українська етно-співачка Росава.

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова. Окрема подяка Олені Янчук за натхнення.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами:

Ігор Сакач (музичний продюсер)

Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст)

Марія Квітка (вокалістка)

Анастасія Полетнєва (вокалістка)

СПАДОК/SPADOK. ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ. ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОН

Насыпной яблочный пирог по-болгарски всего за 7 минут! – Все буде добре

 

ОСІННІЙ ПИРІГ З ЯБЛУКАМИ ВІД АЛЛИ КОВАЛЬЧУК

0.5 ст муки+0.5 ст манки+0.5 ст сахара

1 ч. ложки соды или разрыхлителя 3 ч. ложки

Смешиваем сухие ингредиенты

Яблоки (3 больших , сочных) натираем на терке+ орехи+ изюм+ корица+ лимонный сок

100г. масла сливочного = 50 г. натираем на мелкой терке и выстилаем на дно формы, далее высыпаем сухую смесь,

следом начинку-> сухую смесь.....2 прослойки яблок и 3 слоя теста. наверху слой теста и слой натертого масла

Яблочки должны быть влажноваты, можно водичку с сиропом добавить

2 прослойки яблок и 3 слоя теста. наверху слой теста

180 градусов 30 минут. За 5 минут до готовности посыпаем сахаром

Деньучителя2020

Элизиум - Жыве Беларусь